водные походы, водный туризм
 Начальная   Активные туры   Карты    Форум    Фотогалерея   Библиотека   Снаряжение   Походы   Погода 
водные походы, водный туризм
водные походы, водный туризм
водные походы, водный туризм
водные походы, водный туризм Вернуться к списку
Типы походов
Многодневные
Выходного дня
Водные походы
  Отчет о водном походе первой категории сложности по реке Днестру

Звіт про водний похід 1-ої категорій складності по річці Дністер за маршрутом Єзупіль - Заліщики. Пройденим з 1.05.05 по 9.05.05.
Група 18 чоловік.
Загальна довжина маршруту 165 км.
Курівники: Крутоуз Дмитро Ігорович
Кириленко Віталій Сергійович

30.05.05 Вступ. Ще Київ.
Ми зібралися у водний похід. Все, звичайно, добре. Але було б ще краще, якби ми мами більше досвіду гребли на байдарках. Наважилося взяти участь у цьому заході аж 18 ентузіастів. Знайшли ми 7 байдарок: 3 двійки й 4 трійки й відправилися в славне місто Івано-Франківськ.
На вокзалі наша весела компанія дивилась більш ніж мальовничо: "маленька" купка з 15-ти рюкзаків, 14-ти шматків байдарок, 2-х гітар, 2-х спінінгів, купи маленьких пакетів, які не влізли в рюкзаки, і, звичайно ж, ми.
Вантажилися в поїзд чудово, тому що їхали трошки в різних вагонах. У підсумку розтяглися від 1-го до 17-го. Напрочуд , проблем із провідниками відносно зайвого вантажу не виникло.
Їхали весело, з музикою, ходили друг до друга в гості, подружилися із сусідами.

1.05.05 День перший. Веселий старт.
В Івано-Франківськ прибули о 8.15. Там нас вже зустрічала трійця наших нещасних товаришів, які добирались автобусом. Бажаної екскурсії по місту не вийшло за браком часу - нас чекав дизель (відправляється о 9 годині ранку). Ми дуже компактно розмістилися в останньому тамбурі останнього вагона й частково в самому вагоні, попутно розполохавши половину мирного населення й загнавши їх у глибоке підпілля. Причому, коли вантажилися, все вірили, що розташовуємося ми в першому вагоні.
Трохи віддихавшись, Лена із Дмитром відправилися на побачення з машиністом. Добрий дядько поздоровив дитинок зі святом, обіцяв не від'їжджати з Єзуполя, поки ми не вивантажимося, але зупинити дизель безпосередньо біля річки (за мостом) відмовився.
Через 35 хвилин ми прибули на станцію Єзуполь. Через пару хвилин на шляхах утворилася симпатична гірка з наших шмоток. Дизель поїхав далі, відвозячи сусідів по вагону, які активно нам махали. Причому махав навіть той мужичок, на якого з верхньої полиці впала наша шкіра.
І отут ми розвили бурхливу діяльність. Всі переодяглися в бойове, відправили розвідників шукати ріку й добровольців машину. Інший народ виявився наданий сам собі. Заодно й покормилися.
Біля 11-ти години було вирішено дрібними перебіжками й за декілька ходок переправитись до знайденої річки, тому що машину ми так і не спіймали.
Це був наш дебют - перший раз у цьому поході ми відчули себе музейними експонатами. Подивитися на божевільних дядьків і тіток, більше схожих на новорічні ялинки, зібралося все село.
Річка зустріла нас зеленим і дуже брудним біля води берегом (як виявився пізніше, не таким вуж він був і брудним). Фронт робіт визначився відразу - треба приводити до бойової готовності наш флот.
Нарешті, методом мата й ломика, із проміжним перекусом і використанням ремнабору, всі 7 байд у зібраному стані вишикувалися на травичці. Стало ребром питання про завантаження.
Весь народ разом з байдами почав сповзатися до берега. І отут почалася паніка. Хлопці побачили ріку! Справа в тім, що починали ми не із Дністра, а з р. Бистриця, що у нього впадає. Назва річки говорить сама за себе.
Частину численних мілин видно з берега - вода поводиться там більш ніж ненормально. До того ж річка дрібна, а плин швидкий.
Абияк заспокоївшись, ми вирішили розбиратися із проблемами помірі їх надходження. Перед тим, як спробувати утриматись на воді, на неї треба як мінімум потрапити. А для цього треба спустити байди на воду й завантажити в них рюкзаки разом із собою.
Не дивлячись на те, що все, що може промокнути, промокне все рівно, багато хто спакував рюкзак цілком у целофановий пакет для сміття. Навіть коримати!!! А тепер уявіть собі їхнє відчуття, коли все це довелося розпаковувати для подальшої розтусовки шмоток по байді. Репетиція проходила на березі. Треба було продавати квитки! Берег то там високий. І от перші байди на воді й упаковані. В путь!
Виплили о 16.00
Але воювали ми з рікою недовго. Як тільки відійшли 2 перші байди, з берега пролунав дикий вопль: "Вода!" Перша думка була: хтось нарешті побачив ріку. Насправді вода виявилася в байді. А потрапила вона туди через малюсінькі дірочки.
Численні спроби вже відчаливших байд знову пристати до берега увінчалися частковим успіхом. Але от всі байди на воді. Пора в путь. Здраствуй, мілина! А їх там багато. Дісталося майже всім (один з керівників - Дмитро - потім до кінця подорожі повторював що його зад запам'ятав всі мілини). І як це ми так, навіть без жертв.
Поворот, у який все вдало вписалися. Міст, що навіть вижив після нас (міст проходимо о 16.30. Потім ми досить вдало впали в Дністер разом з Бистрицею (о 16.40). Так, мені її буде не хватати. Поступово наша маленька флотилія зібралася у зграю. Не виявивши вбитих і поранених, рух було продовжено.
О 17.25 пропливаємо повз с. Маринопіль, а о 19.15 пропливаємо повз с. Устя Зелене.
Усе було гарно, але виникла необхідність вирішувати питання про ночівлю. Виплили ми пізно, а за графіком треба було пропливти 21,5 км. За планом стоянка повинна була відбутися на острові, але... Пропливши повз нього (точніше не помітивши його - річ в тім, що Дністер дуже сильно розлився, і зображення на карті не співпадає з істиною, тому ми його і не побачили - скоріше за все острів затопило повністю) ми, побачивши симпатичний берег, як зграя голодних піраній, ринулись до нього. До берега приставали інтуїтивно, хто як зміг. Добре, що змогли все.
Пристали до берега о 20.15
Нашому погляду відкрилася чудова галявинка, на якій помістилися всі 6 наметів. Чергові відразу прийнялися за розведення вогню й готування вечері. Із дровами на цій стоянці, як і на всіх наступних, проблем не виникло. А от питної води в поле зору не було. Зате виявився недобудований і порожній будинок.
Придавши табору житловий вигляд і із задоволенням повечерявши, народ розташувався навколо багаття й почав емоційно обговорювати перший день. Розповісти про те, як була знайдена мілина, пройдені міст, проведене перше швартування й тому подібні дріб'язки, хотілося кожному. Тому ми успішно перекрикували один одного й жаб, які розташувалися по сусідству у великій калюжі.
Потім керівники запропонували кожному загадати, що він хоче одержати в цьому поході. Ідея була прийнята на ура. Бажання, загалом, зводилися до наступного. Хотілося побільше екстриму на воді (Бистриця сподобалася всім), гарної погоди й гарних взаємовідносин у компанії.
А ще ми зробили для себе цікаве відкриття. Всі якось раптом замовчали й спробували зрозуміти, що не так. Виявилося, перестали "співати" жаби. Причому відбулося це настільки різко, що тиша, що наступила, різала вуха. Годинники показували рівно північ.
Поступово юрба стала розповзатися по наметах, залишивши біля багаття на нічних чергових. Чергували ми вночі по парах по 2 години - сторожили байди, які мирно на прив'язі відпочивали біля берега.
Так закінчився день перший.

2.05.05. День другий.
Підйом о 7.00 для чергових та о 8.00 для всієї групи.
Ранок почався з пошуку води та заклеювання байди (правда Дмитро почав його з пляшки пива). Чудом знайшли і дірки і воду. Поки сохнула байдарка, збирали табір. Так народилася перша аксіома: о котрій б ми не встали, як би не палко бажали поквапитися вийти за графіком нам однаково не вдасться. Абияк розіпхавшись по байдам, вирушили в дорогу.
Виплили о 11.00 годині.
Навіщось вирішили зупинитися в с. Нижнів і сходити в магазин (ну, пивка набрати наприклад, морозива і т. ін.). Але до села треба було допливти. Наша жвавість махання веслами плавно танула зворотно пропорційно пройденій відстані. Якось саме собою вийшло, що всі байди крім однієї двійки швартанулись. До речі, про техніку швартування. Тому що робили ми це майже перший раз, процес проходив скоріше інтуїтивно. Картинка приблизно наступна. Пливе собі одна Байда. Друга її доганяє. А першій гребти влом. Вона виносить пропозицію другій - а давай пришвартуємось, у нас є печиво. Друга мирно пояснює, де наше печиво бачила. Але вид пляшки з пивом діє на них як удав на кролика. Вони погоджуються. Щоб наблизити процес вживання живлющої вологи, хлопці набирають швидкість. Перша байда вирішує, що вони йдуть на таран й в останній момент небагато відходить вбік. Матроси кидають прощальний погляд на пиво й проносяться мимо, розмахуючи веслами. Втримати Байду, яка пролітає на швидкості за кінчик мокрого весла звичайно не вдається. Тепер перша байда доганяє другу. Десь із третього заходу ловляться весла, і байди підтягуються. Консенсус досягнутий. Але ось на обрії виникає ще одна байда. Їй гребти теж влом, але з нами дрейфувати веселіше. Тому через якийсь час ми ловимо і їх. Таким нехитрим образом ми одержали катамарано-плот шириною більше 4 м. Ми б і сьому Байду швартанули. Але вони пронеслися повз нас, а наздоганяти вшістьох одну... Таким веселим тандемчиком ми виявили автомобільний міст (трасу А-268). А за ним очікувалося село. Міст вирішили проходити нерозшвартовуясь. Дивно звичайно - другий день на воді і вже такі сміливі. А на мосту виявилися люди. І дивилися вони на нас в усі очі. Ще б пак! Було на що. Під міст та ми зайшли всі разом. Але виявилося, що відразу за ним треба причалити, а зробити це вшістьох просто незручно. Пролунала команда: "Розшварстуватись!" і ми, як зграя вимуштруваних парашутистів, сталі розсипатися віялом. Хотіла б я це побачити з моста. Але краса ця протрималась секунд 30. Ліва байда усвідомила, що її відвернули від берега мордою в іншу сторону й вирішила виправити це непорозуміння. У процесі боїв на веслах і штовхання на байдах всі, як не дивно, причалили. Причому не купкою, як очікувалося, а розтяглися по всьому березі, який мало чим відрізнявся від болота. Брудна, як чорти делегація, відправилася на пошуки магазина.
Пришвартувались одразу за мостом о 13.05.
Зупинилися ми майже біля острова. Обійти його ліворуч, як це робила попередня група, нам не світило - сильна течія і вітер, мало місця для маневрів. А праворуч могла бути мілина. Але, зробивши виправлення про розлив Дністра, вирішили ризикнути. Жертв не було.
Після огляду магазинів в селі ми відшвартувались вад берега о 14.30.
Після проходження під газопроводом "Союз" (о 15.00), на лівому березі показався горизонтальний вихід червоних кам'янистих порід. Через те, що порода виходила трохи під кутом, створювалося враження, що річка піднімається нагору й ми пливемо в гору.
Три байди трошки пішли вперед - вони хоч періодично працювали веслами. А інші чотири валяли дурня, насолоджувалися життям і грали в карти. Помітили одну особливість - через розлив ріки зображення на карті трохи не збігалося з дійсністю. Питання адмірала Дмитра (і лоцмана водночас), як будемо проходити два острови - між ними або під берегом, ввів мене в ступор. Дмитро дивився на карту, а я на ріку. І бачила тільки один маленький острівець. Вирішили пройти приблизно між островами, щоб випадково не налетіти на "затонулий". Але карта була тільки в нас. Тому хлопці та дівчата не бентежилися, проходячи над верхівками дерев, що ростуть на черговому "потонулому". А ще через все той же розлив Дністра виникали нові острови - берег то нерівний - є горби, і ось після того як Дністер вийшов з берегів, річка затопила частину берегу, а ось ці пагорби й утворюють Ної острови. Звичайно, коли Дністер повернеться у старе русло - то все це зникне. Перші три байди зішвартувались у надії дочекатися відстаючих. І дочекалися. Із-за повороту показались чотири байди, які йдуть в ряд. Як красиво грало сонце на синхронно працюючих веслах. Гребли всі. Це насторожувало. Ми спочатку подумали, що це вони за нами так скучили. Перша з агресивно гребучих байд пронеслася повз нас із приступами радості. Із цих криків ми зрозуміли, що їм навіщось був потрібний Дмитро і це його вони так ретельно доганяли. Але бити не стали. Навіть швартуватися відмовилися. Друга байда теж спочатку раділа, тільки-но порівнялась з нами. Потім нам пояснили, що екіпажі вирішили влаштувати невелику регату. Фінішем був Дмитро, і гребли так вони вже давно. Екіпаж байди, яка програла повинен був віджиматися. Попередили б заздалегідь - ми б від них відгребли. Програла двійка - із трійками їй не змагатися.
Нарешті всі побачили ширяючих в небі дельтапланеристів, але з'ясувавши, що це не вид птаха, втратили до них інтерес. Зате всім стало цікаво, чому Юля раптом випала з байди посередині ріки, ще й в одязі. Ще цікавіше стало, коли вона пішла до берега - води було по пояс. Після відповіді "До туалету!" на питання "Ти куди?" в усіх почався масовий психоз і з'явилося бажання вийти на берег. Потім ми знову швартанулись - цього разу всі разом і стали дрейфувати під розповіді наших гонщиків про те, хто, як і з яким напрягом гріб.
Так непомітно проплили повз с. Горигляди (о 18.55)
Був сильний вітер і нас періодично зносило до берега. Доводилося підгортати. Отут на обрії з'явились два острови: перший був довгий, великий й абсолютно плоский. З рослинності на ньому іноді попадалися кущі. А за ним маячив другий - з невисокими деревцями. Вирішивши доглянути місце для стоянки адміральська Байда (це яка із прапором, Оленою й Дмитром) покинула теплу компанію й жваво погребла на зустріч вітру. Вітер підняв дуже великі хвилі, ми інтенсивно гребли й одержали результат - Олена прийняла душ із чергової хвилі й ми "вилетіли" на острів. Місце виявилося підходящим, залишилося тільки дочекатися інших. Із-за першого острова показались байди: чотири штуки. Їх ми піймали. А куди ділися ще дві - невідомо. Виявилося, що байди пізно розшвартувались перед першим островом, і наші "зниклі" не змогли впоратися із течією. Їм довелося обходити острів з лівої сторони. Там у їхні душі закралися сумніви - а раптом ми висадимося на перший острів? Причаливши до берега, відправили Олексія на розвідку. Ми у свою чергу, чесно намагаючись виглядіти дві байди, побачили на острові щось стрибуюче, волаюче й розмахуюче руками. Зрозумівши, що так нам радуватися можуть тільки свої, ми помахали у відповідь. Тепер возз'єднання нашого флоту залежало тільки від того, чи зможуть матроси вийти з лівої течії й причалити до нашого острова з правої сторони. В противному випадку їх би пронесло повз. Дмитро про всякий випадок дістав мотузку й ми стали чекати розв'язки. Побачивши, що обидві байди успішно вирулили в потрібному напрямку, ми заспокоїлися й зібралися виловлювати спаскінці з берега. Але отут Андрійко схопив мотузку, забіг у воду й з молодецьким гиканням метнув всім згортком у пропливаючу мимо Байду. Очевидно він думав, що її кудись несе або просто вирішив пограти в ковбоя. Екіпаж атакованої байди був іншої думки про своє положення, тому прийнявся відбиватися від мотузки. А так як вітер дул в Андрійкіну сторону, сильно кинути не вийшло й Байда не постраждала.
Всі байди пришвартувались о 19.30.
Напроти острова було село, тому всі байди були знесені в центр табору й перевернені. Вечір вдався на славу. Ми посиділи біля багаття, наоралися пісень, намилувалися звіздатим небом. Але бенефісом була гра в "Хрестик-паралельку". Нажаль, що в такі ігри можна грати тільки один раз.
З дровами проблем не було. Запасів питної води вистачило на вечерю й сніданок, а для вмивання з вечора кип'ятили річкову воду.
Після розкриття таємного змісту гри й прослуховування ласкавих виражень на адресу того, хто все це придумав, народ повільно розповзся по наметах. У багаття залишилися тільки чергові.
Так закінчився день другий.



3.05.05 День Третій. Граємо в Сусаніна й губимо телефон.
Сьогоднішній день грозив стати днем водоспадів. Мохових. Напрочуд оперативно зібравшись, ми рушили в дорогу об 10.15.
По правому борті була замічена біла печера. Приставши до берега, ми зробили ще два відкриття: там було джерело й ловив телефон (пристали до берега напроти с. Стінка) . Ну як ловив... Якщо стати біля самої води й сильно нахилитися до річки в певному місці, можна навіть подзвонити. Поповнивши запаси води й обстеживши підніжжя печери - ми до її так і не добралися - ми побачили ще дві байди. Туристи виявилися теж з Києва.
Далі пливли разом, поки ми не причалили до лівого берега в надії побачити водоспад. Наші нові знайомі водоспад дивитися не захотіли й поплили далі. Більше ми їх не бачили. Залишивши чергових з байдами й готуванням перекусу, ми поповзли в гору. Повзли довго. Водоспаду не було видно. Нарешті, виповзи наверх і побачили маленьке джерельце. Воно, звичайно, було гарне, і вода була до речі, але де водоспад??? Пройшовши вправо й уліво по стежці теж нічого не знайшли. Дмитро пішов у село дізнаватися дорогу. Андрій поступив розумніше - він взяв "язика", місцевого, котрий нас до водоспаду відвів, а не послав. Водоспад виявився метрів на сто далі по берегу й на висоті біля 20-ти - 30-ти метрів. На наші обурені крики: "Якого ми лізли на самий верх?" Дмитро незворушно відповідав: "Зате там чудовий вид на долину". Після фотосесії в печері й на водоспаді, ми вирішили зробити обідню перерву. А чергові відправилися любуватися визначними пам'ятками.
Тільки но всі байди відійшли від берега, Настенька виявила недостачу телефону. Перерив всю байду й перевіривши кишені, стало ясно, що телефон забули на березі. Ми знову причалили. На раді зграї було ухвалене рішення. Дві байди залишаються, Настя повертається пішки шукати телефон, а інші пливуть далі. Якщо доганяти вони нас будуть дуже довго, ми розіб'ємо табір.
І от п'ять байд, швартанувшись, дрейфують за течією. Народ відпочиває. Хтось ловить рибу, хтось читає, хтось слухає музику, спить або грає на гітарі. На двох. Плили весело, але й про стоянку треба було подумати - от-от і стемніє.
Ідучи під правим берегом, ми пропливли повз черговий водоспад "Дівочі сльози" - не до нього зараз - і побачили на березі людей. Вони чи то запросили нас стати поруч, чи то просто змирились із цим фактом. Тільки ми пристали до берега, нас наздогнали відсталі байди. Їхньому обуренню не було межі. Нам навіть стало мало-мало соромно. А телефон так і не знайшли. Ми. Зате знайшла місцева дітвора. Правда потім його все-таки повернули.
Пристали до берега о 20.50
Табір готовий до вживання, чого не скажеш про вечерю. І отут почалася гроза. Справжня, зі зливою, громом і блискавкою. У проміжку між першим і другим заходами дощу встигли трохи повечеряти. А під дощ так добре спати...
Так закінчився День Третій.
4.05.05 Як ми спустошували магазин.
Ранком погода начебто б налагодилась. Бажаючі сходили таки до водоспаду. Наші сусіди по швидкості зборки табору нас обігнали й відпливли.
Виплили об 11.30.
Приставши до берега в якомусь селі, ми пішли дивитися залишки замка. Руїни зробили враження й ми пішли далі - шукати магазин. Знайшли. Два з низ були відкриті. Але в одному не було пива. Зате був телевізор. А в другому пиво закінчилося зовсім, коли ми пішли. Чесно попередивши продавщицю, що зараз прийде друга половина й засмутиться, не знайшовши пива, ми відправилися назад. На березі нас почастували молоком. А потім і хлібом. Добрі там все-таки люди.
Потім гребли аж до стоянки на ніч. Стояли знову із сусідами. Недалеко від с. Копачинци, одразу за поворотом ріки. Але припливли рано - о 18.15 І знову ми до них. Снову пішов дощ. Наш брезентовий намет "Мерседес" перетворилася в ресторан. Там зібралися всі бажаючі. Не вистачало багаття. Просидівши майже до двох, ми розбрелися по будинках спатки.
Так закінчився День Четвертий.

5.05.05 День П'ятий. Дивний знак і діти. З елементами МИСТИКИ.
Попрощавшись із сусідами, ми рушили в дорогу о 10.15. За планом була екскурсія в бастіонний замок Чорторийских. Зупинилися в селі Хмелева, помітивши табличку "Магазин", спрямовану до ріки. Але самого магазина, що працює, не було. (зупинились о 12.25)
Небажаючі тупотіти 10 км до замка, залишилися сторожити байди. Інші рушили в дорогу. Як там замок, я не знаю, але не було їх години три. Потім ми побачили мікроавтобус і дуже здивувались, що в селі є такий транспорт. До цього кілька разів бачили віз із конем. Коли із цього чуда техніки стали нам ретельно махати, ми здивувались ще більше. Потім виявилося, що це наші. Підвезли їх прямо до ріки. Швидко перекусивши, ми поплили далі О 16.30 виплили. Нам треба було доплисти до зруйнованого моста.
По правому березі пропливли повз місце для відпочинку, чим викликали масу обурення в іншого колективу. Пристань, мила бесідочка й вода - усе до наших послуг. Але ми легких шляхів не шукаємо. Хоча набрати води треба б. Насправді ця стоянка не вписувалася в наш розклад. Не допливаючи до моста стали підшукувати місце. Лівий берег достатком місць для стоянок не радував. На правому був дитячий табір, а в поле видимості з'явився міст і село. Прийнявши вольове рішення стати де-небудь під табором, ми із Дмитром майже перпендикулярно перетнули річку. Варто помітити, що майстерність керування байдами у всієї групи помітно зросло. Гребти сталі синхронно, швартуватися, як говоритися, без рук. Якщо треба - то заднім ходом або проти течії.
З води берег проглядався погано - був крутий підйом. Але забір ми бачили. Переставши бачити забір ми пристали й Дмитро пішов на розвідку. Пристали доволі рано о 19.15. Виявилася невелика але рівна галявина, що примикає до забору табору. Поспілкувавшись зі сторожем, ми з'ясували, що табір з 1990 року не працює. Нас пустили на територію й навіть виділили будиночок, яким ми не скористалися. В наметі і рідніше і звичніше. Рюкзаки склали в бесідку. Байди витягнули на першу галявинку.
Погода була чудова. Та й вечір теж. Це була остання в цьому поході для Андрія ніч із нами. Дуже азартно грали в мафію. Найшлося багато бажаючих ночувати в багаття на вулиці. Інші розповзлися по наметах.
Так закінчився День П'ятий.

6.05.05. День шостий. Загін не помітив втрати бійця
Розставатися з такою стоянкою було жаль. Напевно тому табір ми збирали як юрба сонних мух. І ще позначилася майже безсонна ніч.
О 11.25 вийшли на маршрут.
На сьогодні в нас була запланована екскурсія в Червоноградський комплекс. Для цього нам треба було потрапити в с. Устечки, до якого було 5 км. На шляху нам зустрілися 2 мости. Перший з них був давно зруйнований і його тлінні останки проглядалися ще з берега. Вирішили проходити між палями, що стирчать із води, ближче до лівого берега - там, начебто б, глибше. Відразу за другим, діючим мостом, сталі шукати місце для тимчасової стоянки. Ішли під лівим берегом наперегони з качками. Пристати до берега було не просто - нам не дуже хотілося топтати городи й стукатися в задні двері. Але справедливість восторжествувала й ми, до великого невдоволення качок, нарешті висадилися на берег.
Відразу ребром стало питання - хто залишиться з байдами. Подивитися визначної пам'ятки хотілося всім. Але потім трійка особливо ледачих довідавшись, що йти треба 10 км, у гору, і це тільки в одну сторону, погодилася залишитися, зображуючи самопожертву.
Інший народ повільно але впевнено рушив у дорогу. Добратися до кінцевого пункту ми могли двома шляхами: коротким і пішки, або довгим і на машині. Постоявши на трасі й поспілкувавшись із місцевим населенням, вирішили йти пішки. Для цього довелося повертатися. Знав би прикуп, жив би в Сочі. Треба було висаджуватися біля школи! Ще б і дитинок покатали - грошей заробили. Худо-бідно нам пояснили дорогу: ідете уздовж річечки, нікуди не звертаючи. У цьому всі порадники сходилися. Але от напрямок показували все в різні сторони. У підсумку ми ледве не загубились у самому селі. І взагалі складалося враження, що в цьому селі як мінімум п'ять річок.
Якимсь чудесним образом ми добралися до лісу. Там зустріли дощик і мужичка, що показали нам дорогу.
Про те, що ми вже поруч із водоспадом, підказав шум. І чим ближче ми підходили, тим голосніше він ставав.
Якщо ви бували на Ніагарському водоспаді, то в Червонограді вам робити нема чого - тільки розчаруєтеся. Ми, на щастя, там не бували, тому даний водоспад викликав буру позитивних емоцій. Усі почали кричати, жестикулювати й фотографувати, але при навколишньому шумі всі наші рухи нагадували німе кіно.
Народ ринувся купатися. З вереском постоявши під струменями, попозував для фотографів і відвівши душу, хлопці та дівчата вибиралися на берег. А Андрійка потягнуло на подвиги. Воно й зрозуміло - увечері він залишав нашу компанію й повертав себе в Київ. Тому Дрю вирішив відірватися під кінець. Він здійнявся вище й пройшов через весь водоспад. Ми його підбадьорювали захопленим повизгуванням, але за товариша було страшнувато. Віддирати тіло від каменів, збирати його частини у річці й закопувати без лопати нікому не хотілося. Тим більше Андрійко був дорогий нам як пам'ять.
Тим не менш, закінчилося все без ексцесів. Наша маленька зграя рушила далі. Помилувавшись водоспадом зверху, ми пішли шукати костел. Разом з ним були знайдені: якийсь табір, злий собака, футбольне поле й не зовсім тверезий реставратор з Харкова Анатолій, що за символічний внесок провів нам екскурсію по місцевих визначних пам'ятках.
Досхочу налазившись по підвалах і даху костелу, ми перемістилися в замок. Точніше те, що від нього залишилося.
Розстатися зі стародавностями нас змусила тверда недостача часу. Попрощавшись із Толиком, ми потупали в гору - там нас чекали село й магазин. А в магазині були пиво й мікрохвильова піч, в якій розігрівали ковбасу.
А ще була машина, що відвезла нашу делегацію на м'ясокомбінат. Плановані шашлики на планованому днюванні ставали реальними. Час нас підтискав - 1600, відстань не радувала - 10 км., а водії які були в наявності -пили.
Все пізнається в порівнянні! Після того, як ми знайшли дядька, що сидить за кермом Волги й тримається за нього, як за рятувальне коло, що запропонував довезти всі 11 чоловік за один раз!, ми дуже оперативно впакувалися в дві машини, що були в наявності , захопили із собою водіїв, які ще не зовсім дійшли до кондиції, і стали швидко їхати від доброго дядька. Недостачу екстриму на воді ми сповна компенсували на суші.
Довезли нас прямо до берега з байдами. Ключове слово довезли. Ситуація була невтішна. Час близько 1800, а пропливти треба 18 км. З сумом розставшись із Андрійком, ми вирушили в дорогу.
Завдання стояло не просте. Нам треба було знайти місце для майбутнього днювання. Там повинна бути вода й багато дров. А до міста Залещики місце повинно бути якнайближче, але ненаселене.
По карті із правого берега очікували побачити річку. От парадокс - на карті річечка є, очі її не бачать, а інтуїція волає - річка є! При цьому правий берег не вселяв довіри - місцем для стоянки жодного разу не пахло. А от лівий берег залучав народ рівною поверхнею. Бунт по висадженню на нього був погашений відсутністю питної води. Тому спроби хоча б вийти на правий берег не припинялися. Наша наполегливість була нагороджена. За брудним берегом і смугою дерев була виявлена величезна галявина, а неподалік протікала шукана річка, яку ми вже, до речі, пропливли.
Причалили о 21 годині.
Народ втомився настільки, що навіть заперечувати не став. Байди перенесли на галявину практично не розвантажуючи. Табір був поставлений, дрова нанесені, вечеря готувався, м'ясо різалося.
Але вечеряти було майже комусь, тому що дощик, який почався, розігнав усіх по наметах. Позначилася загальна утома й майже безсонна для багатьох ніч. Тому їсти шашлики в 2 години ночі всі відмовилися. Забули навіть призначити нічних чергових, хоча до найближчого села було не більше 3-х км.
За що й поплатилися. Одна дівчина томилася безсонням, тому залишилася сидіти біля багаття й тихесенько пити чай. Раптом серед звичних нічних звуків вона почула голос. Людський. Дуже близько. Дівчина розбудила одного з керівників - Дмитра, який сказав багато "ласкавого" із приводу підйому о 3 годині ранку. Детальне обстеження берега нічого нового не показало. Потренувавшись в арифметиці, ми переконалися, що байд як і раніше 7 штук. У підсумку Дмитро вирішив, що в мене слухові галюцинації на ґрунті недосипання й став активно заганяти в намет. Але, почувши таки мій здоровому глузд, дозволив розбудити чергових. А чергових призначав інший керівник, який також виявився розбудженим через декілька хвилин. Але він швиденько перевів стрілки на сусідній намет. Там я й знайшла пару жертв, але вони навідріз відмовилися лізти вночі під дощ без права догледіти сон. Але довідавшись, що біля палаючого багаття є навіс і гарячий чай, все-таки погодилися. Процес їхньої побудки зайняв годину. Після процедури "Пост здав - пост прийняв" мене все-таки уклали спати. Так! За одну ніч я умудрилася разів зо два перебудити весь табір! А деяким дісталося більше. Жити мені залишилося дві години...
Так закінчився День Шостий.

7.05.05 День Сьомий. Ходить дурачок лісом...
Ну чому саме на днюванні й саме в нас іде дощ??? Весь день! Мерзенний, мрячний, противний! Народ розбрівся по наметах, навіть носа майже не висовували. Особливо прагнучі шашлику й чергові сидять біля багаття. Вони ж виступають в ролі офіціантів - розносять по наметах шашлики й чай.
Великі намети перетворилися в гральні будинки - народ без пам'яті різався в покер. Близько 1400 відправили двох однополчан до Києва. Ну не відразу. Звичайно, а махнули їм у напрямку найближчого села. Потім довідалися. Що добралися вони успішно.
Ближче до вечора приступилися до святкування Дня Народження. Прикрасили галявину, запалили свічі, подарували подарунки. Дощ закінчився й народ посповзався до багаття. Зварили глин-твейн і приступилися до одного з улюблених занять - співали пісні під гітару. Але в нас все не слава Богові! Здійнявся сильний вітер. Пооравши ще трохи, потанцювавши біля багаття й загасивши пень, який ми випадково запалили, ми розійшлися баїньки.
Так закінчився день сьомий.

8.05.05 День Восьмий. Прощальний.
Погода виразно над нами знущається!!! Звичайно добре, що збираємося ми не під дощем. Небо блакитне. Сонечко припікає. Їхати вже нікому не хочеться - а треба!
Табір зібраний, речі майже просушені, навіть частково випрані. Кросівки, що втекли по струмку успішно повернуті власнику. Нам залишилося пропливти нещасні 3 км. Як же мені буде не вистачати річки й весла!
Встали на весла о 10.00.
Пропливши залізничний міст і дивний знак праворуч: "Якір не кидати", побачили напис над автомобільним мостом: "Чернівецька область". От так.
У нашому описі найшлася ще одна корисна рада. Хлопці писали, що найкраще причалити до лівого берега напроти монастиря. Відтіля відносно близько до вокзалу і є місце для миття, сушіння й демонтування байд. А самого головне - там уже немає городів!
О 11 годині перша байда вже стояла на берегу.
Ми скористалися порадою - оперативно заповнили берег. Якими брудними виявилися байди! Мили ми їхніми трьома способами - кому як зручно.
Спосіб 1-й. залишити Байду у воді, витягти з її речі й "купати" зсередини. Переваги - зручно мити ганчірку - вода поруч. Недоліки - стоїш у воді, весь брудний, Байда сильно намокає (потім довше сохне). Хлопці тряслися від холоду. Потім Байда виноситься на берег до повного висихання, а потім розбирається.
Способи 2-й й 3-й. Байда виноситься на берег, вода набирається в казанок або мисочку й спокійнесенько викорлупивається грязючка, а потім протирається. Недолік - часто міняти воду й бігати до ріки напружує. Перевага - Байда сохне набагато швидше, а ніжки не мерзнуть. Розходження способів: в 2-м Байда спочатку миється й сушитися, а потім розбирається; в 3-м процес іде паралельно. Зручно у випадку забивання бруду під ребра.
Поки байди сохнули, ми перекусили, а Дмитро знайшов вокзал з магазином. Магазину були раді.
Упакуванню ребер і шкір приділили особливу увагу - зустрічають по одежі. А нам їх ще назад у прокат здавати.
Усе. Ідемо на вокзал. Ті, хто пішли першими, з'ясували відмітну рису нашого керівника - він плутає право й ліво. У підсумку матроси згорнули не на вокзал, а на ... цвинтар.
Якщо йти від місця "паркування" - берег напроти монастиря - дорога на вокзал наступна. Піднімаємося по вулиці перпендикулярно річці, нікуди не звертаючи з головної дороги. Проходимо скверик й, коли ліворуч бачимо цвинтар, а праворуч - автовокзал, повертаємо праворуч, проходимо через автовокзал у напрямку нашого руху, піднімаємося по сходам і спотикаємося об рейки. Але краще ще раз у мирного населення уточнити дорогу.
Притопав на вокзал години за дві до потяга, почали грати в крокодила. Одночасно встигли поміняти квитки Олексію та Ілюхе - вони повинні були їхати іншим потягом. Потяг на цій станції за розкладом повинен стояти 2 хвилини. Добре, що грузились в один вагон. Але трохи не розрахували і склали речі не біля 3-го, а біля 5-го вагону.
Дивно, але ми встигли, навіть не зірвавши стоп-кран. Встиг навіть Ілюха, який не знайшов свій фотик и побіг назад до ріки. На станцію він повернувся майже одночасно з потяггом.
В потязі продовжили відмічати День народження. Весь народ - 15 чоловік - зібралися в одному купе. Тоді ж згадали й про побажання, загадані в перший день. Розчарованих не знайшлось. Але з'явилась надія, що це не останній наш спільний похід!
Розуміння того, що ранком похід закінчитися остаточно, не давало заснути. Грали в останнього героя. Якось непомітно наступив ранок.
Так закінчився День Восьмий.

9.05.05. Висновок. Знову Київ.
Ніколи не радувалася поверненню з походу. Як би важко не було, як би не скучила по рідним і цивілізації.
Прощалися "зі слізьми на очах". Мені особливо важко - я хлопців та дівчат побачу не скоро, хіба що в черговому поході. Зате якою радісною буде зустріч! Висоцький співав, що дружба перевіряється в горах. Він просто, напевно, не був у водному поході! Я впевнена, що знайшла 17 дуже гарних друзів. Ми брати й сестри по річці!
 


Перепечатка и использование любых материалов с сайта, без письменного разрешения запрещена